18.09.15

ТРИ СТАДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Зараз від справжніх патріотів України можна почути слова розпачу, розгубленості і зневіри в свої сили з-за реваншу антиукраїнського кримінал-олігархічного режиму, який вони, як їм здається, перемогли під час Вогняного Майдану. Тому вважаю за необхідне їм дещо пояснити, що й чому зараз відбувається в країні.





Перше

Будь-яка революція завжди проходить 3 головних стадії, під час яких відбувається політичне дорослішання революційної еліти:
1. Масові заворушення (Майдан-2004) - "дитинство" революціонерів, коли вони готові активно протестувати, але психологічно не готові робити то зі зброєю в руках і не готові брати всю повноту влади в свої руки.
2. Збройний бунт (Майдан-2014) - "юність" революціонерів, коли вони готові не тільки до мирного, але й до збройного спротиву антинародному режиму, проте - все ще не готові брати владу в свої руки.
3. Революція - "зрілість" революціонерів, коли вони готові зброєю скидати ненависний правлячий режим, ЩОБ ВЗЯТИ ВСЮ ПОВНОТУ ВЛАДИ В СВОЇ РУКИ. Тобто тут з'являється вже боротьба не просто "проти", а й "за".

Прошу звернути увагу, що мова йде саме о революціонерах, а не про абстрактний "народ", бо "народ" - є лише ОБ'ЄКТОМ революції, а не її СУБ'ЄКТОМ. Тобто він є тим матеріалом з котрим працюють революціонери, а не тим, хто творить революцію. Це важливо знати, щоб не попадати на маніпуляції різних "рейтингів" та "всенародних волевиявлень".


Друге

Дуже важливо знати, що лідери кожного попереднього рівня розгортання революційної активності - в своїй масі виступають як контрреволюційно-опортуністичне гальмо для рівня наступного. Саме це (а не просто продажність та безпринципність) є причиною лементу про "лише мирний спротив!" та "не час валити владу!" різних тягнибоків, ярошей, білецьких та інших "лідерів", "вождів" та "провідників", які ще вчора не злазили з трибун майданів. І які продовжують волати про "антинародну владу" та "внутрішньо-окупаційний режим" нічого на практиці не роблячи для знищення цього режиму.


Третє.

Антинародний режим ЗАВЖДИ йде на пряму державну зраду та викликає на свою допомогу зовнішню збройну силу, якщо бачить, що не може справитися з революційним підйомом у власній країні. Саме тому кримінал-олігархічний режим в Україні без бою здав спочатку Крим, потім - Донбас, а зараз активно допомагає окупанту всім, чим тільки може. Але він не враховує, що майже всі антинародні режими робили те саме - пробували каналізувати революційні настрої мас на зовнішню війну. От тільки всі вони наражались на ті ж самі граблі: війна дуже швидко виховує масу людей, що звикли вирішувати питання зброєю, діяти в жорстко організованих підрозділах та навчених приймати на себе відповідальність. Саме ті, хто пройшов війну, знесли всі сучасні імперії і монархії. І жоден з антинародних режимів не втримався завдяки лише поліційним силам. Тим більш, коли з тиловими поліційними щурами, хай і добре озброєними, починали воювати ті, хто звик дивитися смерті в очі на фронті. Єдине, чого не треба сподіватися в Україні - так це ОРГАНІЗОВАНОГО повстання армії: майже весь офіцерський корпус вихований на рабській покорі БУДЬ-ЯКІЙ владі і скоріше, як вірний пес, здохне від голоду разом зі своїми сім'ями у злиднях, але ніколи не вкусить свого хазяїна-владу. Тому годі сподіватися на військовий переворот, як десь у Латинській Америці, де офіцерський корпус - це вихідці з правлячого латифундиського прошарку населення цих країн.


Четверте.

Революційна ситуація та революційна активність мас — то не щось містичне та неконтрольоване, а продукт цілеспрямованої діяльності революційної організації, про що я вже писав раніше:

та
Тому треба діяти саме в напрямку, який викликає таку істерику у різних "полупровідників" - "розхитувати човен" в якому зручно вмостилася кримінально-олігархічна банда державних злочинців та зрадників. І робити то не різними фейковими "референдумами", "днями гнівних пуків", "віче" та "виборів без вибору", а перевіреними в десятках революцій діями: радикальною революційною агітацією тими засобами, які режим не може проконтролювати (інтернет, листівки, стікери, вуличні трафарети та графіті) та постійним нарощуванням силової боротьби з режимом методами повстансько-партизанської тактики сучасних міських партизан. Завдання - привчити маси до думки, що "тільки кров і залізо розсудить нас з ворогами" і заставити антинародний режим оборонятися, а не нападати. І це треба робити вже зараз, починаючи з хай і з мілких, але РЕАЛЬНИХ актів силового спротиву, постійно нарощуючи їх кількість і якість, і протиставляючи їх пацифічній демагогії контрольованих режимом "полупровідників".

П'яте.

Щодо тактики і стратегії розгортання революційного спротиву в Україні, тим для кого це ДІЙСНО важливо, — рекомендую вивчити ось це:
http://ukr-sprotiv.blogspot.com/2011/09/1.html

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!